вівторок, 2 червня 2020 р.
середа, 5 червня 2019 р.
понеділок, 3 червня 2019 р.
середа, 24 жовтня 2018 р.
Національно-патріотичне виховання сучасної молоді як система заходів спрямованих на формування нового українця
Вступ
Якщо буде світло в душі, буде краса в людини,
Якщо є краса в людини, буде гармонія в домі,
Якщо є гармонія в домі, буде порядок у нації,
Якщо є порядок у нації, буде мир у світі.
Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Уроки естетичного циклу завжди були і є важливими в цілісному педагогічному процесі. Формування патріотичних відчуттів багато в чому залежить від розвитку емоційної сфери підлітків. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність — сама благодатна пора для виховання відчуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У школярів повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.
Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.
Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української педагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.
Сьогодні вчителі покликані відповісти на запитання,як підготувати учня до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві,при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей,що склалася в українського народу.
Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення зробили внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання підростаючого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К. Насиров, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обґрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р. Г. Абдулатіпова, Ф. С. Бабейко, Л. М. Дробіжева, І. І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми, розглядають спектр по формуванню національного і міжнаціонального свідомості, переконання і поведінки, щодо вдосконалення методів і форм.
Актуальність проблеми визначається вимогами до самовдосконалення, саморозвитку особистості, її естетичної культури; необхідністю найбільшого використання національно-особливого в культурному надбанні народу, з метою оволодіння особистістю багатством загальнолюдської культури.
РОЗДІЛ І. Національно-патріотичне виховання учнів.
Виховання, як важливе явище суспільного життя, здавна стало провідною функцією людського суспільства. Включившись до процесу відродження національної системи виховання, головною метою нашого навчального закладу є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його соціального досвіду, його національної ментальності, своєрідності, світобачення і на цій основі – формування особистих рис громадянина України. Сьогодні виховання громадянина – патріота – цілеспрямований, систематичний, регульований процес, мета якого – утвердження свідомості нації, народу, етнічної культури, мовної єдності, кращих рис характеру громадянина України. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Патріотизм – це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.
А що ж таке патріотичне виховання? Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго ставлення до Батьківщини. Таке виховання включає розвиток любові до своєї країни, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальності за природу; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей: - повага до національних символів ( Герба, Прапора, Гімну України); - участь у громадсько-політичному житті країни; - повага до прав людини; - верховенство права; - толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; - рівність усіх перед законом; - готовність захищати суверенітет та територіальну цілісність України. В основі виховного процесу навчального закладу лежить система виховних відносин, що забезпечує взаємодію педагогів, батьків та учнів згідно з суспільно заданими цілями виховання – розквіт духовної сутності людини, яка має стати висококваліфікованим спеціалістом, займати чіткі національні, загальногосподарські позиції, бути активною у громадському житті, відповідальною за моральне становлення себе як особистості. Реалізуючи концепцію освіти, як процес розвитку творчої особистості, педагогічний колектив постійно веде пошук нових педагогічних технологій, що сприяють формуванню середовища, яке розвиває, навчає та виховує. Анкетування, соціологічні опитування, індивідуальні бесіди дають змогу вивчати рівень вихованості, потреб, інтересів кожного учня.
В рамках національно – патріотичного виховання у ВПУ№25 проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо. Традиційним стало проведення святкувань Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня Захисника Вітчизни, "Козацькі забави", День виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги. Проводиться цикл таких виховних заходів: "Із знання свого родоводу", "Моя сім’я", "Що в імені твоїм", "Ми всі українці – єдина сім’я. У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім'ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі заходи; "Шануй батька і матір", "Пісні рідного краю". Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, конкурсів, читацьких конференцій…
Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У виховній роботі із учнями використовуються такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, КВК, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. Вони приймають участь у пошуковій роботі: записують спогади про минуле, вивчають історичні місця, знайомитися з подіями пов’язаними з бойовими діями у роки Великої Вітчизняної війни, збирають цікавий пошуковий матеріал про героїв війни.
1.1.Вихованняучнів на засадах народної педагогіки.
Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.
Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.
Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої,людини.
Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька^вважалося великим злочином.
Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу. Джерелом українських традицій є народна педагогіка, яку невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, яка покликана формувати духовні цінності у людини.
Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.
Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.
Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.
Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природо відповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».
Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».
Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності.
Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.
Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя. Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.
1.2. Багатство та різновидність традицій українського народу.
Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.
Отже, національні традиції - це святиш певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".
В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня .Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"
Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.
Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.
Таким чином, національно-патріотичне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.
Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Таким чином, залучаючи учнів до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.
На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.
Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.
Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.
Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною.
Отже, традиції - різнобічне об'ємне поняття, що увібрало в себе багато аспектів наступності. Це одна з форм особистісних, людських і суспільних відносин, яка охоплю всі сфери життєдіяльності людини. Вона існує в усіх ланках суспільства, багатофункціональна за своїм характером. У процесі виховання традиції не є абсолютно безособовими, це не якась абстракція досвіду певного народу. Вони набирають особистісно-значущого характеру, прилучають молодь до суспільного життя, формують відчуття власної причетності до певного народ) певної історичної спільності, до нації.
РОЗДІЛ ІІ. Впровадження національно-патріотичного виховання у роботі.
Впровадження національно-патріотичного виховання в роботі полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.
Маючи трудовий стаж роботи з вихованцями, завжди ставлю перед собою завдання пошуку нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної освіти зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу. Кожен народ має свою систему національного виховання, яка відповідає його характерним рисам. Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...».
Основною метою національно-патріотичного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.
Проблема тема, над якою я працюю, «Національно-патріотичне виховання учнів» набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави. В своїй роботі продовжу різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечать поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.
Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу.
В процесі вирішення завдань національного виховання учнів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу сім’ї , громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати, бо ні навчальний заклад, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання підростаючого покоління.
Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння учнями знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.
2.1.Виховання патріотизму у викликах сучасності .
Серед політичних і юридичних ідей, які окреслюють найкращу форму майбутнього життя в Україні, найпопулярнішою є ідея розбудови демократичної правової держави, що функціонує в громадянському суспільстві. Втілення цієї ідеї залежить від багатьох факторів. З-поміж них не останню роль відіграє трансформація освіти та виховання в напрямі переорієнтації на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, освітньо-педагогічної ідеології, в тому числі громадянської освіти та виховання. В. О. Сухомлинський вважав, що громадянське виховання має виховувати в молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу до служіння їй. Він був переконаний, що критерієм і результатом громадянського виховання є громадянськість особистості, складовими якої є моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи та, водночас, вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави на благо свого народу та його дружні взаємини у світовому співтоваристві. Сучасні тенденції державотворення, які зазнають впливів глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, потребують якісно нових змін в освіті. Наразі школа покликана не лише давати знання, а й виховувати свідомих громадян, особистостей з широким світобаченням, сприяти самореалізації. Питання патріотичного виховання залишається актуальним і важливим. Відповідно Закону України «Про загальну середню освіту» (стаття 5) виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму, любові до свого народу, до України. Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування світоглядної свідомості, ідей, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Слово «патріотизм» на сьогодні набуває ширшого значення, ніж любов до Батьківщини. Можна говорити, що ти щирий патріот, проте не підтверджувати власні слова вчинками. Аналізуючи це, ми виділяємо для себе важливі складові цього поняття, які намагаємося розвивати в дітях. ПАТРІОТИЗМ − Активна участь у соціально-політичному житті країни;
− Любов до рідної держави не словами, а на ділі;
− Шанобливе ставлення до державних символів;
− Екологічна свідомість;
− Повага до прав і свобод людини;
− Відповідальність за свої вчинки;
− Взаємодопомога, волонтерство;
− Толерантність;
− Прагнення до кращого майбутнього для свого народу;
− Повага до національного минулого;
− Праця на благо суспільства.
Формування сьогодні в учнів таких важливих якостей як любов до рідного краю, держави, почуття приналежності до свого народу, обов’язку перед Батьківщиною стало доволі нелегким завданням. Основними перешкодами на шляху виховання патріотизму стають політична, економічна та соціальна нестабільність, що призводить до зневіри у завтрашньому дні, недовіри до будь-яких рівнів влади, відсутність стрижня цінностей та моральних пріоритетів.
Зміст патріотичного виховання учнівської молоді підкреслює гостроту і актуальність національного виховання в сучасних умовах. Зараз наша країна переживає непрості часи і діти не можуть бути осторонь подій, які переживають вони самі, їхні близькі, родичі, просто знайомі та знайомі їхніх знайомих. В багатьох дітей батьки мобілізовані, багато працюють волонтерами, інші беруть участь у громадських акціях, а переважна кількість допомагають безпосередньо переселенцям із Сходу та надсилають допомогу нашій армії. У дітей саме зараз виникає багато непростих запитань, на які ми, дорослі. маємо дати зрозумілі для них відповіді та пояснення. А кому діти довіряють найбільше? Звичайно, своїм батькам та близьким, своїм вчителям і наставникам. Багато років в нашій державі проблема патріотичного виховання піднімалась досить формально, тому її розв’язання сьогодні стало завданням особливо актуальним, першочерговим і невідкладним . Вже сталося багато жахливих подій для українського народу – окуповано Крим, військові дії на Сході, сиротіють діти, матері ховають своїх дітей, дружини втрачають коханих чоловіків, гинуть люди... Я розумію, що на свідомість якоїсь частини дорослого населення нашої держави вплинути вкрай важко, та підростаючу молодь по справжньому любити свою Батьківщину навчити можна. Тому саме зараз в наших родинах необхідно звернутися до історичного минулого України. Дітей необхідно вчити шанувати рідних і знайомих – ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. У кожній родині на почесному місці мають бути портрети рідних та близьких людей , діти повинні знати історію їхнього життя, мають знати їх захоплення та заслуги перед родиною, Батьківщиною. Важливо спілкуватися вдома українською мовою, бо ще й досі є досить поширеним (особливо у містах) на заняттях спілкуватись українською, а на перервах, в побуті, на вулиці переходити на суржик, або російську мову. Необхідно привчати дітей читати твори українських письменників, використовувати народні пісні, прислів’я, приказки і т.д.,тобто велику увагу приділяти українознавству,насамперед історичному сегменту. Сучасна молодь має виявляти цікавість до традицій, звичаїв України, які передаються від покоління до покоління, пропагувати кращі здобутки у різних галузях діяльності – у науці, освіті, мистецтві, техніці, спорті…У кожному навчальному закладі необхідно повертатись до відродження традицій українського козацтва. Треба визнати, що виховання патріотизму неможливе без поваги та любові до інших народів. Люди різних національностей мають розуміти один одного, взаємно збагачуватись духовно, так як використання іншої історико-культурної спадщини дає усвідомлення сенсу патріотичного виховання взагалі. На сьогоднішній день стало необхідним формувати у сучасної молоді повагу до міжнародного суспільства, вчити використовувати міжнародний досвід у різних сферах людської діяльності , перейматися проблемами інших етносів, задумуватись над їх вирішенням. Учням необхідно роз’яснювати інтернаціональний характер науки, наголошувати на тому, що глобальні питання вирішуються через співпрацю різних народів і держав. Особливо актуальним на сьогодні є вивчення іноземних мов, молодь прагне пройти стажування у розвинених країнах. І це досить позитивний момент, адже з кращими надбаннями наше підростаюче покоління краще буде розвивати національні починання. Необхідно популяризувати проведення різних виставок, де представлені новітні досягнення іноземних фахівців різних сфер діяльності. Отже, інтернацiональне виховання органiчно доповнює патріотичне виховання, допомагає глибше усвідомити мiсце i роль України у свiтi, чiткiше визначити шляхи її iнтеграцiї у європейське i світове спiвтовариства. Отже, виховати учня, який буде не лише знати і розуміти свій народ, а і зможе зробити свій внесок у подальший розвиток та удосконалення своєї держави ми зможемо лише тоді, коли тісно будуть співпрацювати школа, сім’я, громадськість . І я впевнена, що з головним своїм завданням – виростити дітей патріотами і з почуттям власної гідності – ми, педагоги, справимось на відмінно. Тому, шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання. Державу розбудовують, підтримують і зміцнюють не мешканці, а громадяни- патріоти. А національне виховання - це душа етносу, кінцевою метою якого є відновлення українства, формування українця - носія й захисника національної ідеї. Для досягнення цієї мети треба спиратися на загальнолюдські цінності, які споконвіку шанувалися нашими пращурами: людина, родина, Батьківщина, праця, земля, творчість.
Висновки
Патріотичне виховання – це суспільна діяльність , яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях.
Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість , яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні потреби Батьківщини та українського народу, любить близьких та рідних людей. Без цього людини не має обличчя, вона втрачає себе.
Патріотизм – це стиль життя.
Нові акценти національно – патріотичного виховання можна звести до наступного :
- громадянам України потрібно навчитися жити в повазі ;
- осердя сучасного патріотичного виховання – вироблення переконаності у дітей і дорослих в тому, що сила українців в їх єдності;
- потрібно починати будувати державу ,засновану на конституційному патріотизмі ;
- спільні цінності, правила гри, спосіб життя.
Основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання учнів засобами національних традицій:
- зв'язок виховання учнів засобами національних традицій із життям;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;
- емоційність виховання;
- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання школярів;
- доступність національних традицій. Основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :
· любов до Батьківщини;
· гуманність;
· чесність;
· позитивне ставлення до праці;
· любов до прекрасного.
Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку учнів.
В навчальному закладі закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.
Список використаних джерел
1. Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 – 23 квіт. (№ 33) – С.4-6.
2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. – 2000. – № 32, 9 серпня. – С. 6–7.
3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18–25.
4. Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22–29 серпня, 2001. – С. 10–15.
5. Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с. – (Внимание, экзамен!).
6. Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. – Слов’янськ, 2000. – С.139.
7. Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – С.48.
8. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.
9. Громадянин – Держава – громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська – Донецьк, 2001 – С.262
Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.
10.Васильченко С.М. Форми, методи і засоби національно – патріотичного виховання дітей та молоді у сучасних умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.nbuv-gov.ua/old_rn/Natural/Vznu/.../129-135.pdf.
11.Демешкевич В.А. Особливості патріотичного виховання молодів контексті розвитку сучасного суспільства [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.managment.kr.sch.in.ua/naukovo-praktachna_internet-K .
12.Загородня А. Сучасне розуміння патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.tme.umo.edu.ua/docs/10/6.pdt.
13.Соціальна робота в Україні: теорія і практика//Науково – методичний журнал.-2012.-№2.-с.58-67.
14. Сухорукова В.М. Як виховати патріота.-Х.:Вид-во «Ранок»,2015.-с.3-27.
15.Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. Підручник для студентів/Під ред. Вишневського О.-Дрогобич:Відродження,2001.-258с.
Якщо буде світло в душі, буде краса в людини,
Якщо є краса в людини, буде гармонія в домі,
Якщо є гармонія в домі, буде порядок у нації,
Якщо є порядок у нації, буде мир у світі.
Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Уроки естетичного циклу завжди були і є важливими в цілісному педагогічному процесі. Формування патріотичних відчуттів багато в чому залежить від розвитку емоційної сфери підлітків. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність — сама благодатна пора для виховання відчуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У школярів повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.
Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.
Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української педагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.
Сьогодні вчителі покликані відповісти на запитання,як підготувати учня до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві,при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей,що склалася в українського народу.
Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення зробили внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання підростаючого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К. Насиров, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обґрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р. Г. Абдулатіпова, Ф. С. Бабейко, Л. М. Дробіжева, І. І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми, розглядають спектр по формуванню національного і міжнаціонального свідомості, переконання і поведінки, щодо вдосконалення методів і форм.
Актуальність проблеми визначається вимогами до самовдосконалення, саморозвитку особистості, її естетичної культури; необхідністю найбільшого використання національно-особливого в культурному надбанні народу, з метою оволодіння особистістю багатством загальнолюдської культури.
РОЗДІЛ І. Національно-патріотичне виховання учнів.
Виховання, як важливе явище суспільного життя, здавна стало провідною функцією людського суспільства. Включившись до процесу відродження національної системи виховання, головною метою нашого навчального закладу є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його соціального досвіду, його національної ментальності, своєрідності, світобачення і на цій основі – формування особистих рис громадянина України. Сьогодні виховання громадянина – патріота – цілеспрямований, систематичний, регульований процес, мета якого – утвердження свідомості нації, народу, етнічної культури, мовної єдності, кращих рис характеру громадянина України. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Патріотизм – це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.
А що ж таке патріотичне виховання? Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго ставлення до Батьківщини. Таке виховання включає розвиток любові до своєї країни, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальності за природу; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей: - повага до національних символів ( Герба, Прапора, Гімну України); - участь у громадсько-політичному житті країни; - повага до прав людини; - верховенство права; - толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; - рівність усіх перед законом; - готовність захищати суверенітет та територіальну цілісність України. В основі виховного процесу навчального закладу лежить система виховних відносин, що забезпечує взаємодію педагогів, батьків та учнів згідно з суспільно заданими цілями виховання – розквіт духовної сутності людини, яка має стати висококваліфікованим спеціалістом, займати чіткі національні, загальногосподарські позиції, бути активною у громадському житті, відповідальною за моральне становлення себе як особистості. Реалізуючи концепцію освіти, як процес розвитку творчої особистості, педагогічний колектив постійно веде пошук нових педагогічних технологій, що сприяють формуванню середовища, яке розвиває, навчає та виховує. Анкетування, соціологічні опитування, індивідуальні бесіди дають змогу вивчати рівень вихованості, потреб, інтересів кожного учня.
В рамках національно – патріотичного виховання у ВПУ№25 проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо. Традиційним стало проведення святкувань Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня Захисника Вітчизни, "Козацькі забави", День виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги. Проводиться цикл таких виховних заходів: "Із знання свого родоводу", "Моя сім’я", "Що в імені твоїм", "Ми всі українці – єдина сім’я. У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім'ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі заходи; "Шануй батька і матір", "Пісні рідного краю". Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, конкурсів, читацьких конференцій…
Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У виховній роботі із учнями використовуються такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, КВК, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. Вони приймають участь у пошуковій роботі: записують спогади про минуле, вивчають історичні місця, знайомитися з подіями пов’язаними з бойовими діями у роки Великої Вітчизняної війни, збирають цікавий пошуковий матеріал про героїв війни.
1.1.Вихованняучнів на засадах народної педагогіки.
Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.
Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.
Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої,людини.
Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька^вважалося великим злочином.
Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу. Джерелом українських традицій є народна педагогіка, яку невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, яка покликана формувати духовні цінності у людини.
Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.
Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.
Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.
Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природо відповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».
Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».
Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності.
Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.
Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя. Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.
1.2. Багатство та різновидність традицій українського народу.
Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.
Отже, національні традиції - це святиш певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".
В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня .Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"
Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.
Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.
Таким чином, національно-патріотичне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.
Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Таким чином, залучаючи учнів до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.
На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.
Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.
Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.
Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною.
Отже, традиції - різнобічне об'ємне поняття, що увібрало в себе багато аспектів наступності. Це одна з форм особистісних, людських і суспільних відносин, яка охоплю всі сфери життєдіяльності людини. Вона існує в усіх ланках суспільства, багатофункціональна за своїм характером. У процесі виховання традиції не є абсолютно безособовими, це не якась абстракція досвіду певного народу. Вони набирають особистісно-значущого характеру, прилучають молодь до суспільного життя, формують відчуття власної причетності до певного народ) певної історичної спільності, до нації.
РОЗДІЛ ІІ. Впровадження національно-патріотичного виховання у роботі.
Впровадження національно-патріотичного виховання в роботі полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.
Маючи трудовий стаж роботи з вихованцями, завжди ставлю перед собою завдання пошуку нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної освіти зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу. Кожен народ має свою систему національного виховання, яка відповідає його характерним рисам. Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...».
Основною метою національно-патріотичного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.
Проблема тема, над якою я працюю, «Національно-патріотичне виховання учнів» набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави. В своїй роботі продовжу різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечать поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.
Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу.
В процесі вирішення завдань національного виховання учнів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу сім’ї , громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати, бо ні навчальний заклад, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання підростаючого покоління.
Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння учнями знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.
2.1.Виховання патріотизму у викликах сучасності .
Серед політичних і юридичних ідей, які окреслюють найкращу форму майбутнього життя в Україні, найпопулярнішою є ідея розбудови демократичної правової держави, що функціонує в громадянському суспільстві. Втілення цієї ідеї залежить від багатьох факторів. З-поміж них не останню роль відіграє трансформація освіти та виховання в напрямі переорієнтації на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, освітньо-педагогічної ідеології, в тому числі громадянської освіти та виховання. В. О. Сухомлинський вважав, що громадянське виховання має виховувати в молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу до служіння їй. Він був переконаний, що критерієм і результатом громадянського виховання є громадянськість особистості, складовими якої є моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи та, водночас, вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави на благо свого народу та його дружні взаємини у світовому співтоваристві. Сучасні тенденції державотворення, які зазнають впливів глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, потребують якісно нових змін в освіті. Наразі школа покликана не лише давати знання, а й виховувати свідомих громадян, особистостей з широким світобаченням, сприяти самореалізації. Питання патріотичного виховання залишається актуальним і важливим. Відповідно Закону України «Про загальну середню освіту» (стаття 5) виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму, любові до свого народу, до України. Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування світоглядної свідомості, ідей, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Слово «патріотизм» на сьогодні набуває ширшого значення, ніж любов до Батьківщини. Можна говорити, що ти щирий патріот, проте не підтверджувати власні слова вчинками. Аналізуючи це, ми виділяємо для себе важливі складові цього поняття, які намагаємося розвивати в дітях. ПАТРІОТИЗМ − Активна участь у соціально-політичному житті країни;
− Любов до рідної держави не словами, а на ділі;
− Шанобливе ставлення до державних символів;
− Екологічна свідомість;
− Повага до прав і свобод людини;
− Відповідальність за свої вчинки;
− Взаємодопомога, волонтерство;
− Толерантність;
− Прагнення до кращого майбутнього для свого народу;
− Повага до національного минулого;
− Праця на благо суспільства.
Формування сьогодні в учнів таких важливих якостей як любов до рідного краю, держави, почуття приналежності до свого народу, обов’язку перед Батьківщиною стало доволі нелегким завданням. Основними перешкодами на шляху виховання патріотизму стають політична, економічна та соціальна нестабільність, що призводить до зневіри у завтрашньому дні, недовіри до будь-яких рівнів влади, відсутність стрижня цінностей та моральних пріоритетів.
Зміст патріотичного виховання учнівської молоді підкреслює гостроту і актуальність національного виховання в сучасних умовах. Зараз наша країна переживає непрості часи і діти не можуть бути осторонь подій, які переживають вони самі, їхні близькі, родичі, просто знайомі та знайомі їхніх знайомих. В багатьох дітей батьки мобілізовані, багато працюють волонтерами, інші беруть участь у громадських акціях, а переважна кількість допомагають безпосередньо переселенцям із Сходу та надсилають допомогу нашій армії. У дітей саме зараз виникає багато непростих запитань, на які ми, дорослі. маємо дати зрозумілі для них відповіді та пояснення. А кому діти довіряють найбільше? Звичайно, своїм батькам та близьким, своїм вчителям і наставникам. Багато років в нашій державі проблема патріотичного виховання піднімалась досить формально, тому її розв’язання сьогодні стало завданням особливо актуальним, першочерговим і невідкладним . Вже сталося багато жахливих подій для українського народу – окуповано Крим, військові дії на Сході, сиротіють діти, матері ховають своїх дітей, дружини втрачають коханих чоловіків, гинуть люди... Я розумію, що на свідомість якоїсь частини дорослого населення нашої держави вплинути вкрай важко, та підростаючу молодь по справжньому любити свою Батьківщину навчити можна. Тому саме зараз в наших родинах необхідно звернутися до історичного минулого України. Дітей необхідно вчити шанувати рідних і знайомих – ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. У кожній родині на почесному місці мають бути портрети рідних та близьких людей , діти повинні знати історію їхнього життя, мають знати їх захоплення та заслуги перед родиною, Батьківщиною. Важливо спілкуватися вдома українською мовою, бо ще й досі є досить поширеним (особливо у містах) на заняттях спілкуватись українською, а на перервах, в побуті, на вулиці переходити на суржик, або російську мову. Необхідно привчати дітей читати твори українських письменників, використовувати народні пісні, прислів’я, приказки і т.д.,тобто велику увагу приділяти українознавству,насамперед історичному сегменту. Сучасна молодь має виявляти цікавість до традицій, звичаїв України, які передаються від покоління до покоління, пропагувати кращі здобутки у різних галузях діяльності – у науці, освіті, мистецтві, техніці, спорті…У кожному навчальному закладі необхідно повертатись до відродження традицій українського козацтва. Треба визнати, що виховання патріотизму неможливе без поваги та любові до інших народів. Люди різних національностей мають розуміти один одного, взаємно збагачуватись духовно, так як використання іншої історико-культурної спадщини дає усвідомлення сенсу патріотичного виховання взагалі. На сьогоднішній день стало необхідним формувати у сучасної молоді повагу до міжнародного суспільства, вчити використовувати міжнародний досвід у різних сферах людської діяльності , перейматися проблемами інших етносів, задумуватись над їх вирішенням. Учням необхідно роз’яснювати інтернаціональний характер науки, наголошувати на тому, що глобальні питання вирішуються через співпрацю різних народів і держав. Особливо актуальним на сьогодні є вивчення іноземних мов, молодь прагне пройти стажування у розвинених країнах. І це досить позитивний момент, адже з кращими надбаннями наше підростаюче покоління краще буде розвивати національні починання. Необхідно популяризувати проведення різних виставок, де представлені новітні досягнення іноземних фахівців різних сфер діяльності. Отже, інтернацiональне виховання органiчно доповнює патріотичне виховання, допомагає глибше усвідомити мiсце i роль України у свiтi, чiткiше визначити шляхи її iнтеграцiї у європейське i світове спiвтовариства. Отже, виховати учня, який буде не лише знати і розуміти свій народ, а і зможе зробити свій внесок у подальший розвиток та удосконалення своєї держави ми зможемо лише тоді, коли тісно будуть співпрацювати школа, сім’я, громадськість . І я впевнена, що з головним своїм завданням – виростити дітей патріотами і з почуттям власної гідності – ми, педагоги, справимось на відмінно. Тому, шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання. Державу розбудовують, підтримують і зміцнюють не мешканці, а громадяни- патріоти. А національне виховання - це душа етносу, кінцевою метою якого є відновлення українства, формування українця - носія й захисника національної ідеї. Для досягнення цієї мети треба спиратися на загальнолюдські цінності, які споконвіку шанувалися нашими пращурами: людина, родина, Батьківщина, праця, земля, творчість.
Висновки
Патріотичне виховання – це суспільна діяльність , яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях.
Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість , яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні потреби Батьківщини та українського народу, любить близьких та рідних людей. Без цього людини не має обличчя, вона втрачає себе.
Патріотизм – це стиль життя.
Нові акценти національно – патріотичного виховання можна звести до наступного :
- громадянам України потрібно навчитися жити в повазі ;
- осердя сучасного патріотичного виховання – вироблення переконаності у дітей і дорослих в тому, що сила українців в їх єдності;
- потрібно починати будувати державу ,засновану на конституційному патріотизмі ;
- спільні цінності, правила гри, спосіб життя.
Основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання учнів засобами національних традицій:
- зв'язок виховання учнів засобами національних традицій із життям;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;
- емоційність виховання;
- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання школярів;
- доступність національних традицій. Основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :
· любов до Батьківщини;
· гуманність;
· чесність;
· позитивне ставлення до праці;
· любов до прекрасного.
Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку учнів.
В навчальному закладі закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.
Список використаних джерел
1. Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 – 23 квіт. (№ 33) – С.4-6.
2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. – 2000. – № 32, 9 серпня. – С. 6–7.
3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18–25.
4. Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22–29 серпня, 2001. – С. 10–15.
5. Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с. – (Внимание, экзамен!).
6. Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. – Слов’янськ, 2000. – С.139.
7. Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – С.48.
8. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.
9. Громадянин – Держава – громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська – Донецьк, 2001 – С.262
Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.
10.Васильченко С.М. Форми, методи і засоби національно – патріотичного виховання дітей та молоді у сучасних умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.nbuv-gov.ua/old_rn/Natural/Vznu/.../129-135.pdf.
11.Демешкевич В.А. Особливості патріотичного виховання молодів контексті розвитку сучасного суспільства [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.managment.kr.sch.in.ua/naukovo-praktachna_internet-K .
12.Загородня А. Сучасне розуміння патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.tme.umo.edu.ua/docs/10/6.pdt.
13.Соціальна робота в Україні: теорія і практика//Науково – методичний журнал.-2012.-№2.-с.58-67.
14. Сухорукова В.М. Як виховати патріота.-Х.:Вид-во «Ранок»,2015.-с.3-27.
15.Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. Підручник для студентів/Під ред. Вишневського О.-Дрогобич:Відродження,2001.-258с.
пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.
Підписатися на:
Дописи (Atom)