Політична ситуація в
Україні має суперечливий перехідний характер. Загострення політичної ситуації
наприкінці 2013 та на початку 2014 року стало не прогнозованим наслідком
руйнації державності, недостатності балансу реформаційних напрямів,
невідповідності старих законів і слабкої пропрацьованості нової юридичної бази.
Кризові явища, притаманні майже всім сферам внутрішнього життя країни та
зовнішніх відносин, виразно демонструють відсутність довгострокової стратегії
та стратегічного менеджменту в діяльності влади. Неефективність діяльності
державної влади призвели до втрати довіри громадян до політиків та органів
влади. Політична і економічна невизначеність створили умови нестабільності, які
загрожують цілісності держави та породжують нові виклики національної безпеки,
насамперед, в інформаційній, енергетичній, оборонній сферах. Геополітичні
впливи в умовах неефективності гарантій безпеки обумовлюють уразливість
України, послаблюють її роль на міжнародній арені та виштовхують на периферію
світової політики. Сучасні реалії свідчать про необхідність перегляду
внутрішніх і зовнішніх функцій держави, налагодження діалогу між громадянами і
владою, визначення ролі політичних та соціально – економічних змін в
суспільстві, а отже переосмислення змісту патріотичного виховання в сучасних
умовах, як невід’ємної частини цих соціальних процесів.
Патріотизм сьогодні є
нагальною потребою української держави, оскільки його високий рівень здатний
забезпечити соціально - політичну стабільність та гідне місце країни в
цивілізованому світі. Утвердження української державності та громадянського
суспільства потребує удосконалення підходів і впровадження дієвих механізмів
реформ, формування сприятливих умов для реалізації нагальних завдань політики
національної безпеки. Відчуття захищеності стимулює підвищення загального рівня
патріотизму, формує відповідний психологічний настрой, який в свою чергу сприяє
прогресу і в середині держави, і зростанню її ролі на міжнародній арені.
Поняття «патріотизм»
немає спільного розуміння його дефініції, хоча в окремих складових структури
цього явища думки вчених значною мірою збігаються. Слово «патріот» (patriotes)
у перекладі з грецької мови означає «земляк, співвітчизник». У педагогічному
словнику за редакцією М. Ярмаченко поняття «патріотизм» визначається як
«суспільний і моральний принцип, що характеризує ставлення людей до своєї
країни, яке виявляється в певних діях і складному комплексі суспільних
почуттів, що звичайно називається любов’ю до батьківщини».
Проблема патріотичного
виховання сучасною молоді є дуже актуальною для формування цілісних
особистостей та громадян. Патріотичне виховання допомогає молоді самореалізуватися
у суспільстві та надає можливість прагнути кращого майбутнього для кожної
людини та суспільства в цілому. Цю проблему вивчали такі видатні вчені, як А.Н.
Вирщіков, М.Б. Кусмарцев, Г.К. Селевко, І.А. Ільїн , К.Д. Ушинський, та ін. Актуальність
сучасного патріотичного виховання та його головна проблема – відсутність
сформованої патріотичної ідеї серед молоді. Головної метою є формування
патріотичної ідеї у молоді, повернення духовних цінностей. Останнім часом ми
можемо спостерігати, як різко підвищився рівень злочинності у молодіжному
середовищі. На жаль, за останні 10 років ми втратили можливість правильно
націлити і виховати патріотичний дух молоді, тим самим не сформувавши у ній відповідальних
громадян нашої країни.
Наразі більшого мірою
нав'язуються пріоритети земних інтересів над моральними і релігійними
цінностями, а також патріотичними почуттями. Традиційні основи виховання і
освіти підміняються більш сучасними західними: християнські цінності –
загальнолюдськими цінностями гуманізму; педагогіка поваги до старших і спільної
праці – розвитком творчої егоїстичної особистості; цнотливість, помірність, самообмеження
– вседозволеністю і задоволенням своїх потреб; любові. Звідси одним з гострих
питань є питання патріотичного виховання сучасної молоді. Бути патріотом –
природна потреба людей, задоволення якої виступає як умова їхнього
матеріального і духовного розвитку, утвердження гуманістичного способу життя,
усвідомлення своєї історичної культурної, національної і духовної приналежності
до Батьківщини і розуміння демократичних перспектив її розвитку в сучасному
світі. Розуміння патріотизму має глибоку теоретичну традицію, що йде корінням в
глибину століть. Вже у Платона є міркування про те, що батьківщина дорожче
батька і матері. І.А. Ільїн писав: «Люди інстинктивно, природньо і непомітно звикають
до навколишнього середовища, до природи, до сусідів і культури своєї країни, до
побуту свого народу. Але саме тому духовна сутність патріотизму залишається
майже завжди за порогом їхньої свідомості. Тоді любов до батьківщини живе в
душах у вигляді нерозумної, невизначеної схильності, яка то зовсім завмирає і
втрачає свою силу, поки немає належного подразника (в мирні часи, в епохи спокійного
побуту), то спалахує сліпою пристрастю, пожежею переляканого і жорстокого
інстинкту, здатного заглушити в душі і голос совісті, і почуття міри і
справедливості, і навіть вимоги елементарного сенсу». У тлумачному словнику
В.І. Даля слово «патріот» означає «любитель батьківщини, ревнитель про благо
її, отчізнолюб, отечественнік або отчізнік». Патріотизм як якість особистості проявляється
в любові і повазі до своєї Вітчизни, співвітчизників, відданості, готовності
служити своїй Батьківщині. У педагогічному енциклопедичному словнику дається
таке визначення патріотизму: «... любов до батьківщини, до рідної землі, до
свого культурного у середовища. З цими природними підставами патріотизму як
природного почуття поєднується його моральне значення як обов'язка й чесноти. Ясна
свідомість своїх обов'язків стосовно батьківщини і правильне їхне виконання
утворюють чесноти патріотизму, які здавна мали і релігійне значення ...».
Патріотизм – це духовне
явище, яке має велику стійкість, довго зберігається в народі при його знищенні,
а в 3-4 поколінні вмирає. Істинний духовний в своїй основі патріотизм
передбачає безкорисливе, самовіддане служіння Батьківщині. Він був і
залишається моральним і політичним принципом, соціальним почуттям, зміст якого
виражається в любові до своєї Вітчизни, гордості за її минуле і сьогодення,
прагнення і готовності її захищати. Патріотизм – одне з найбільш глибоких
почуттів, закріплених віками боротьби за свободу і незалежність батьківщини. Патріотизм
є елементом як суспільної, так і індивідуальної свідомості. На рівні суспільної
свідомості під патріотизмом мається на увазі національна і державна ідея
єдності і неповторності цього народу, яка формується на основі традицій,
стереотипів, історії і культури кожної конкретної нації. На рівні
індивідуальної свідомості патріотизм переживається як любов до Батьківщини,
гордість за свою країну, прагнення пізнати, зрозуміти й поліпшити її. Таким
чином, патріотизм є однією із складових елементів структури суспільної
свідомості, в якій відображено ставлення особистості до Батьківщини, до народу.
Істинний патріотизм, по суті гуманістичний, включає в себе повагу до інших
народів і країн, до їхніх національних звичаїв і традицій і нерозривно
пов'язаний з культурою міжнаціональних відносин.В цьому сенсі патріотизм і
культура міжнаціональних відносин найтіснішим чином пов'язані між собою,
виступають в органічній єдності і визначаються в педагогіці як така моральна
якість, яка включає в себе потребу віддано служити своїй батьківщині, прояв до
неї любові і вірності, усвідомлення і переживання їївеличі і слави, свого
духовного зв'язку з нею, прагнення берегти її честь і гідність, практичними справами
зміцнювати могутність і незалежність. Таким чином, патріотизм включає в себе:
почуття прихильності до тих місць, де людина народилася і виросла; шанобливе
ставлення до мови свого народу; турботу про інтереси великої і малої
Батьківщини; усвідомлення обов'язку перед Батьківщиною, відстоювання її честі
та гідності, свободи і незалежності; прояв громадянських почуттів і збереження
вірності Батьківщині; гордість за соціальні, економічні, політичні, спортивні
та культурні досягнення своєї країни; гордість за свою Вітчизну, за символи
держави, за свій народ; шанобливе ставлення до історичного минулого
Батьківщини, свого народу, його звичаїв і традицій ; відповідальність за долю
Батьківщини і свого народу, їхнє майбутнє, виражене у прагненні присвячувати
свою працю, здібності зміцненню могутності і розквіту Батьківщини; гуманізм,
милосердя, загальнолюдські цінності, тобто істинний патріотизм передбачає формування
і його тривалий розвиток цілого комплексу позитивних якостей. Основою цього
розвитку є духовно-моральний та соціокультурний компоненти. Патріотизм виступає
в єдності духовності, громадянськості та соціальної активності особистості, яка
усвідомлює свою нероздільність, нерозривність з Вітчизною.
Принципи патріотизму –
одна з форм вираження духовно- моральних та ідейних вимог, в найбільш
загальному вигляді розкриває зміст служіння Батьківщині, існуючого в сучасному
суспільстві. Вони висловлюють основоположні вимоги, що стосуються суті служіння
Батьківщині, забезпечення єдності інтересів людини, колективу, характеру
взаємин між людьми в суспільстві, державі, визначають загальний напрям
діяльності людини і лежать в основі приватних, конкретних норм поведінки.Щодо
цього вони є критеріями моральності, культури, патріотизму і громадянськості. Принципи
патріотизму мають загальне значення, охоплюють всіх людей, закріплюють основи
культури їхніх взаємовідносин, створювані у тривалому процесі історичного
розвитку кожного конкретного суспільства.До основних принципів відносять
національно-ідеологічні, суспільно-державні, соціально-педагогічні.
Патріотичне виховання –
формування духовно-моральних, громадянських і світоглядних якостей особистості,
які проявляються в любові до Батьківщини, до свого дому, в прагненні й умінні
берегти і примножувати традиції, цінності свого народу, своєї національної культури,
своєї землі.Загальна мета патріотичного виховання, на думку Г.К. Селевко, –
виховувати у підростаючого покоління любов до Батьківщини, гордість за свою Вітчизну,
готовність сприяти її процвітанню і захищати у разі потреби. Патріотизм
проявляється в дитячому віці, розвивається і збагачується в соціальній,
особливо духовно-моральній сфері життя .Вищий рівень розвитку почуття патріотизму
нерозривно пов'язаний з активною соціальною діяльністю, діями і вчинками,
здійснюваними на благо Вітчизни і на основі демократичних принципів розвитку
громадянського суспільства. Слід зазначити, що патріотизм виступає в єдності
духовності, громадянськості та соціальної активності особистості, яка
усвідомлює свою єдність з Вітчизною. Він формується під впливом багатьох факторів:
в процесі навчання і соціалізації підростаючого покоління, однак головну роль
при цьому відіграє виховання.Адже воно завжди робило вирішальний вплив на становлення
особистості і, відповідно, на благополуччя цілого суспільства.При цьому слід
враховувати, що головним творцем виховної системи є сам народ.
Отже, підбиваючи
підсумки, хотілося б відзначити, що у вирішенні проблем
громадянсько-патріотичного виховання сучасного покоління повинна в першу чергу
брати участь сама молодь, усвідомлюючи всю важливість своєї участі в житті
Батьківщини, любити, знати і поважати її культуру, традиції та історію.Однак спрямувати
дії молоді у потрібне русло має як держава, так сім'я, школа і ВУЗ. І їх
основне завдання полягає у взаємодії з метою формування національної
самосвідомості, громадянськості й патріотизму у сучасної молоді.
