середа, 24 жовтня 2018 р.

Національно-патріотичне виховання сучасної молоді як система заходів спрямованих на формування нового українця



Вступ
Якщо буде світло в душі, буде краса в людини,
Якщо є краса в людини, буде гармонія в домі,
Якщо є гармонія в домі, буде порядок у нації,
Якщо є порядок у нації, буде мир у світі.

Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління – основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду методичного здійснення. Уроки естетичного циклу завжди були і є важливими в цілісному педагогічному процесі. Формування патріотичних відчуттів багато в чому залежить від розвитку емоційної сфери підлітків. Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність — сама благодатна пора для виховання відчуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У школярів повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.
Наша Україна – молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.
Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії,засадах української педагогіки, народознавства, основах християнської релігії,наукової педагогічної думки,родинного виховання тощо.
Сьогодні вчителі покликані відповісти на запитання,як підготувати учня  до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві,при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей,що склалася в українського народу.
 Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення зробили внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання підростаючого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К. Насиров, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обґрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р. Г. Абдулатіпова, Ф. С. Бабейко, Л. М. Дробіжева, І. І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми, розглядають спектр по формуванню національного і міжнаціонального свідомості, переконання і поведінки, щодо вдосконалення методів і форм.
  Актуальність проблеми  визначається вимогами до самовдосконалення, саморозвитку особистості, її естетичної культури; необхідністю найбільшого використання національно-особливого в культурному надбанні народу, з метою оволодіння особистістю багатством загальнолюдської культури.





РОЗДІЛ І.  Національно-патріотичне виховання учнів.
    Виховання, як важливе явище суспільного життя, здавна стало провідною функцією людського суспільства. Включившись до процесу відродження національної системи виховання, головною метою нашого навчального закладу є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його соціального досвіду, його національної ментальності, своєрідності, світобачення і на цій основі – формування особистих рис громадянина України. Сьогодні виховання громадянина – патріота – цілеспрямований, систематичний, регульований процес, мета якого – утвердження свідомості нації, народу, етнічної культури, мовної єдності, кращих рис характеру громадянина України. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму місті, в моєму навчальному закладі, країні мене стосується, що залежить від мене. Я – творець майбутнього своїх дітей і онуків. Патріотизм – це одна із якостей людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім’я своєї батьківщини. Патріотизм – величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються з ціною свого життя й здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, йдучи впевнено та безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе в єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.
       А що ж таке патріотичне виховання? Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго ставлення до Батьківщини. Таке виховання включає розвиток любові до своєї країни, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальності за природу; потребу зробити свій внесок у долю Батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей: - повага до національних символів ( Герба, Прапора, Гімну України); - участь у громадсько-політичному житті країни; - повага до прав людини; - верховенство права; - толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей; - рівність усіх перед законом; - готовність захищати суверенітет та територіальну цілісність України.  В основі виховного процесу навчального закладу  лежить система виховних відносин, що забезпечує взаємодію педагогів, батьків та учнів згідно з суспільно заданими цілями виховання – розквіт духовної сутності людини, яка має стати висококваліфікованим спеціалістом, займати чіткі національні, загальногосподарські позиції, бути активною у громадському житті, відповідальною за моральне становлення себе як особистості. Реалізуючи концепцію освіти, як процес розвитку творчої особистості, педагогічний колектив постійно веде пошук нових педагогічних технологій, що сприяють формуванню середовища, яке розвиває, навчає та виховує. Анкетування, соціологічні опитування, індивідуальні бесіди дають змогу вивчати рівень вихованості, потреб, інтересів кожного учня.

   В рамках національно – патріотичного виховання у ВПУ№25 проводяться виховні години, бесіди, темами яких є: святкування знаменних дат, ознайомлення з історією рідного краю, звичаями і традиціями українського народу, видатними людьми України тощо. Традиційним стало проведення святкувань Дня Збройних Сил України, Дня Соборності, Дня Захисника Вітчизни, "Козацькі забави", День виведення радянських військ із Афганістану, День Перемоги. Проводиться цикл таких виховних заходів: "Із знання свого родоводу", "Моя сім’я", "Що в імені твоїм", "Ми всі українці – єдина сім’я.  У підлітковому віці настає період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості. Учні чітко усвідомлюють себе частиною своєї сім'ї. Вони намагаються бути гідними своєї родини. Цьому сприяють такі заходи; "Шануй батька і матір", "Пісні рідного краю". Слід використовувати і спрямовувати інтереси учнів в такому напрямку, як проведення рольових ігор, екскурсій, конкурсів, читацьких конференцій…
  Учням старшого віку притаманне громадсько-державне усвідомлення. Вони переживають процес кристалізації і шліфування громадянськості, почуття господаря держави, патріота і оцінюють їх через призму інтересів держави. У виховній роботі із учнями  використовуються такі форми роботи: круглі столи, години спілкування, диспути, КВК, конференції, вікторини, конкурси, випуск бюлетенів, газет, проведення фестивалів, турнірів. Вони приймають участь у пошуковій роботі: записують спогади про минуле, вивчають історичні місця, знайомитися з подіями пов’язаними з бойовими діями у роки Великої Вітчизняної війни, збирають цікавий пошуковий матеріал про героїв війни.
1.1.Вихованняучнів на засадах народної педагогіки.
Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.
Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.
Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої,людини.
Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька^вважалося великим злочином.
Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу. Джерелом українських традицій є народна педагогіка, яку невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, яка покликана формувати духовні цінності у людини.
Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.
Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.
Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.
Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природо відповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».
Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».
Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності.
Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.
Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя. Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.
                                                     
1.2. Багатство та різновидність традицій українського народу.
Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.
Отже, національні традиції - це святиш певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".
В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня .Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу"
Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.
Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.
Таким чином, національно-патріотичне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.
Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний на стрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Таким чином, залучаючи учнів до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.
На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.
Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.
Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.
Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною.  
  Отже, традиції - різнобічне об'ємне поняття, що увібрало в себе багато аспектів наступності.  Це одна з форм особистісних, людських і суспільних відносин, яка охоплю всі сфери життєдіяльності людини. Вона існує в усіх ланках суспільства, багатофункціональна за своїм характером. У процесі виховання традиції не є абсолютно безособовими, це не якась абстракція досвіду певного народу. Вони набирають особистісно-значущого характеру, прилучають молодь до суспільного життя, формують відчуття власної причетності до певного народ) певної історичної спільності, до нації.






















РОЗДІЛ ІІ. Впровадження національно-патріотичного виховання у роботі.
Впровадження національно-патріотичного виховання в роботі полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.
  Маючи трудовий стаж роботи з вихованцями, завжди ставлю перед собою завдання пошуку нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної освіти зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу. Кожен народ має свою систему національного виховання, яка відповідає його характерним рисам. Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу, - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...».
Основною метою національно-патріотичного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.
Проблема тема, над якою я працюю, «Національно-патріотичне виховання учнів» набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави. В своїй роботі продовжу різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечать поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.
Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу.
В процесі вирішення завдань національного виховання учнів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу сім’ї , громадськості. Ці зв’язки необхідно зміцнювати, бо ні навчальний заклад, ні сім’я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання підростаючого покоління.
Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння учнями знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.

2.1.Виховання патріотизму у викликах сучасності .
Серед політичних і юридичних ідей, які окреслюють найкращу форму майбутнього життя в Україні, найпопулярнішою є ідея розбудови демократичної правової держави, що функціонує в громадянському суспільстві. Втілення цієї ідеї залежить від багатьох факторів. З-поміж них не останню роль відіграє трансформація освіти та виховання в напрямі переорієнтації на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, освітньо-педагогічної ідеології, в тому числі громадянської освіти та виховання. В. О. Сухомлинський вважав, що громадянське виховання має виховувати в молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу до служіння їй. Він був переконаний, що критерієм і результатом громадянського виховання є громадянськість особистості, складовими якої є моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи та, водночас, вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави на благо свого народу та його дружні взаємини у світовому співтоваристві. Сучасні тенденції державотворення, які зазнають впливів глобалізаційних та євроінтеграційних процесів, потребують якісно нових змін в освіті. Наразі школа покликана не лише давати знання, а й виховувати свідомих громадян, особистостей з широким світобаченням, сприяти самореалізації. Питання патріотичного виховання залишається актуальним і важливим. Відповідно Закону України «Про загальну середню освіту» (стаття 5) виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму, любові до свого народу, до України. Національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування світоглядної свідомості, ідей, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної і світової духовної культури. Слово «патріотизм» на сьогодні набуває ширшого значення, ніж любов до Батьківщини. Можна говорити, що ти щирий патріот, проте не підтверджувати власні слова вчинками. Аналізуючи це, ми виділяємо для себе важливі складові цього поняття, які намагаємося розвивати в дітях. ПАТРІОТИЗМ − Активна участь у соціально-політичному житті країни;
 − Любов до рідної держави не словами, а на ділі;
− Шанобливе ставлення до державних символів;
− Екологічна свідомість;
− Повага до прав і свобод людини;
− Відповідальність за свої вчинки;
− Взаємодопомога, волонтерство;
− Толерантність;
− Прагнення до кращого майбутнього для свого народу;
 − Повага до національного минулого;
− Праця на благо суспільства.
Формування сьогодні в учнів таких важливих якостей як любов до рідного краю, держави, почуття приналежності до свого народу, обов’язку перед Батьківщиною стало доволі нелегким завданням. Основними перешкодами на шляху виховання патріотизму стають політична, економічна та соціальна нестабільність, що призводить до зневіри у завтрашньому дні, недовіри до будь-яких рівнів влади, відсутність стрижня цінностей та моральних пріоритетів.
Зміст патріотичного виховання учнівської молоді підкреслює гостроту і актуальність національного виховання в сучасних умовах. Зараз наша країна переживає непрості часи і діти не можуть бути осторонь подій, які переживають вони самі, їхні близькі, родичі, просто знайомі та знайомі їхніх знайомих. В багатьох дітей батьки мобілізовані, багато працюють волонтерами, інші беруть участь у громадських акціях, а переважна кількість допомагають безпосередньо переселенцям із Сходу та надсилають допомогу нашій армії. У дітей саме зараз виникає багато непростих запитань, на які ми, дорослі. маємо дати зрозумілі для них відповіді та пояснення. А кому діти довіряють найбільше? Звичайно, своїм батькам та близьким, своїм вчителям і наставникам. Багато років в нашій державі проблема патріотичного виховання піднімалась досить формально, тому її розв’язання сьогодні стало завданням особливо актуальним, першочерговим і невідкладним . Вже сталося багато жахливих подій для українського народу – окуповано Крим, військові дії на  Сході, сиротіють діти, матері ховають своїх дітей, дружини втрачають коханих чоловіків, гинуть люди... Я розумію, що на свідомість якоїсь частини дорослого населення нашої держави вплинути вкрай важко, та підростаючу молодь по справжньому любити свою Батьківщину навчити можна. Тому саме зараз в наших родинах необхідно звернутися до історичного минулого України. Дітей необхідно вчити шанувати рідних і знайомих – ветеранів війни та праці, поважати трудові та бойові нагороди. У кожній родині на почесному місці мають бути портрети рідних та близьких людей , діти повинні знати історію їхнього життя, мають знати їх захоплення та заслуги перед родиною, Батьківщиною. Важливо спілкуватися вдома українською мовою, бо ще й досі є досить поширеним (особливо у містах) на заняттях спілкуватись українською, а на перервах, в побуті, на вулиці переходити на суржик, або російську мову. Необхідно привчати дітей читати твори українських письменників, використовувати народні пісні, прислів’я, приказки і т.д.,тобто велику увагу приділяти українознавству,насамперед історичному сегменту. Сучасна молодь має виявляти цікавість до традицій, звичаїв України, які передаються від покоління до покоління, пропагувати кращі здобутки у різних галузях діяльності – у науці, освіті, мистецтві, техніці, спорті…У кожному навчальному закладі необхідно повертатись до відродження традицій українського козацтва. Треба визнати, що виховання патріотизму неможливе без поваги та любові до інших народів. Люди різних національностей мають розуміти один одного, взаємно збагачуватись духовно, так як використання іншої історико-культурної спадщини дає усвідомлення сенсу патріотичного виховання взагалі. На сьогоднішній день стало необхідним формувати у сучасної молоді повагу до міжнародного суспільства, вчити використовувати міжнародний досвід у різних сферах людської діяльності , перейматися проблемами інших етносів, задумуватись над їх вирішенням. Учням необхідно роз’яснювати інтернаціональний характер науки, наголошувати на тому, що глобальні питання вирішуються через співпрацю різних народів і держав. Особливо актуальним на сьогодні є вивчення іноземних мов, молодь прагне пройти стажування у розвинених країнах. І це досить позитивний момент, адже з кращими надбаннями наше підростаюче покоління краще буде розвивати національні починання. Необхідно популяризувати проведення різних виставок, де представлені новітні досягнення іноземних фахівців різних сфер діяльності. Отже, інтернацiональне виховання органiчно доповнює патріотичне виховання, допомагає глибше усвідомити мiсце i роль України у свiтi, чiткiше визначити шляхи її iнтеграцiї у європейське i світове спiвтовариства. Отже, виховати учня, який буде не лише знати і розуміти свій народ, а і зможе зробити свій внесок у подальший розвиток та удосконалення своєї держави ми зможемо лише тоді, коли тісно будуть співпрацювати школа, сім’я, громадськість . І я впевнена, що з головним своїм завданням – виростити дітей патріотами і з почуттям власної гідності – ми, педагоги, справимось на відмінно. Тому, шлях України у щасливе майбутнє пролягає через виховання. Державу розбудовують, підтримують і зміцнюють не мешканці, а громадяни- патріоти. А національне виховання - це душа етносу, кінцевою метою якого є відновлення українства, формування українця - носія й захисника національної ідеї. Для досягнення цієї мети треба спиратися на загальнолюдські цінності, які споконвіку шанувалися нашими пращурами: людина, родина, Батьківщина, праця, земля, творчість.

















Висновки
 Патріотичне виховання – це суспільна діяльність , яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Це ставлення виявляється у відповідних почуттях, переконаннях, ідеях.
Патріотичне виховання має бути стрижнем усієї виховної роботи, оскільки ми повинні виховати особистість , яка має почуття гордості за свою державу, сумлінно виконує громадські обов’язки, усвідомлює соціальні потреби Батьківщини та українського народу, любить близьких та рідних людей. Без цього людини не має обличчя, вона втрачає себе.
Патріотизм – це стиль життя.
Нові акценти національно – патріотичного виховання можна звести до наступного :
-       громадянам України потрібно навчитися жити в повазі ;
-       осердя сучасного патріотичного виховання – вироблення переконаності у дітей і дорослих в тому, що сила українців в їх єдності;
-       потрібно починати будувати державу ,засновану на конституційному патріотизмі ;
-       спільні цінності, правила гри, спосіб життя.
Основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання учнів засобами національних традицій:
- зв'язок виховання учнів засобами національних традицій із життям;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;
- емоційність виховання;
- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання школярів;
- доступність національних традицій.   Основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :
·         любов до Батьківщини;
·         гуманність;
·         чесність;
·         позитивне ставлення до праці;
·         любов до прекрасного.
Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку учнів.
В навчальному закладі закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.

 



























Список  використаних джерел

1. Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 – 23 квіт. (№ 33) – С.4-6.
2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. – 2000. – № 32, 9 серпня. – С. 6–7.
3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – № 6. – С. 18–25.
4. Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22–29 серпня, 2001. – С. 10–15.
5. Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. – 368 с. – (Внимание, экзамен!).
6. Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. – Слов’янськ, 2000. – С.139.
7. Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. – Івано-Франківськ, 1995. – С.48.
8. Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук. метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. – К., 1997. – С. 129–132.
9. Громадянин – Держава – громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська – Донецьк, 2001 – С.262
Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи – родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 123–133.
10.Васильченко С.М. Форми, методи і засоби національно – патріотичного виховання дітей та молоді у сучасних умовах [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.nbuv-gov.ua/old_rn/Natural/Vznu/.../129-135.pdf.
11.Демешкевич В.А. Особливості патріотичного виховання молодів контексті розвитку сучасного суспільства [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.managment.kr.sch.in.ua/naukovo-praktachna_internet-K .
12.Загородня А. Сучасне розуміння патріотичного виховання молоді [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.tme.umo.edu.ua/docs/10/6.pdt.
13.Соціальна робота в Україні: теорія і практика//Науково – методичний журнал.-2012.-№2.-с.58-67.
14. Сухорукова В.М. Як виховати патріота.-Х.:Вид-во «Ранок»,2015.-с.3-27.
15.Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій. Підручник для студентів/Під ред. Вишневського О.-Дрогобич:Відродження,2001.-258с.


четвер, 1 червня 2017 р.

Етика поведінки (вихователя,педагога)


ВСТУП
Педагогічна етика являє собою складову частину професійної етики . Етика поведінки педагога відрізняється тим,що в його діяльності існує тісний зв’язок як серед самого педагогічного колективу так і серед учнівського колективу і специфічний зв’язок із батьками дітей. Цей зв’язок передбачає не тільки нерозривну єдність із загальною теорією моральних відносин, а й накладає певну специфіку поведінки, яка визначається педагогічною діяльністю.
Практична діяльність не завжди вписується в рамки професійної етики. Це викликано не тільки складністю і внутрішніми протиріччями равчально-виховного процесу, а й тими складними суспільними явищами, що відбуваються в сфері суспільних відносин. Для того, щоб рІвень морально-педагогічної підготовки вчителя був таким, щоб він ефективно вирішував проблеми, які стоять перед ним, він повинен бути озброєним універсальними знаннями. Ця універсальність передбачає володіння педагогом досить коректними і науково обґрунтованими методами впливу в навчально-виховному процесі.
Рівень моральної вихованості педагога повинен бути таким, щоб він міг аналізувати процес навчання і виховання учнів як процес моральних відносин між всіма учасниками. Ерудиція вчителя, його моральна вихованість, його ціннісні орієнтації, його комунікативна сфера повинні бути спрямовані на вироблення професійного етикету, завдяки якому він мав би можливість вирішувати будь-які протиріччя в навчально-виховному процесі. Професійна педагогічна діяльність – це особливий вид діяльності, в якому всі його учасники – єдиний колектив з різними станами моральної свідомості.
Для ефективного формування всебічно розвинутої особистості характер моральної діяльності повинен бути таким, щоб його особистий приклад був взірцевим. И своїй діяльності вчитель постає як носій і передавач високої суспільної моралі. Особливістю її є те, що при навчально-виховному процесі існує зворотній зв’язок : між вчителем і учнями, між вчителями, між вчителями і батьками, між вчителями і громадськістю. Вчитель повинен бути озброєним методами аналізу, усуненням конфліктів, аналізу наслідків, знаходженню засобів їх вирішення.
I.Етика взаємовідносин педагога
Основним завданням педагогічної етики є підвищення рівня морально-етичної культури вчителів. Вчитель – суб’єкт моральних відносин в педагогічному середовищі. Обєктами відносин вчителя є його колеги, учні, їхні батьки, громадськість. В процесі педагогічної діяльності відносини вчителя виникають під час безпосереднього спілкування. Ці взаємовідносини супроводжуються емоційним сприйняттям учасниками спілкування одне одного. Провідну роль у цьому спілкуванні має вчитель, і тому це обумовлює до нього підвищені моральні вимоги.
1.1 Відносини учитель-учні
Учні є безпосереднім об’єктом впливу педагога. Особливістю цього впливу є те, що діти мають морально-психологічну незахищеність І в процесі спілкування практично оволодівають азами морально-соціальних взаємин. Діти оволодівають певною сумою знань через свідомість і світогляд вчителя. Видатний педагог В.О.Сухомлинський визначаючи роль вчителя підкреслював що вчитель стає вихователем лише оволодівши найтоншим інструментом виховання – наукою про моральність, етикою. Етика у шкільництві це «практична філософія виховання».
Без знання теорії моралі не може бути повноцінної професійної підготовки вчителя. Педагогічна мораль базується на позитивному впливу педагога до вихованців, який сприяє розвитку творчої особистості формуванню індивіда, який володіє не тільки відчуттям власної гідності, а й почуттям соціальної справедливості. Моральний обов’язок вчителя полягає у формуванні в дитини почуття добра, краси, справедливості – тобто позитивних якостей.
Виховання – складний динамічний процес, у якому існування конфліктів і протиріч є природньо. У вирішенні цих проблем вчитель спирається на знання норм моралі і знання розвитку дитячої психіки. Найважливішою вимогою при врегулюванні відносин є справедливість оцінки моральних вчинків, наданню справедливої моральної оцінки. Авторитет і вимогливість вчителя є необхідними умовами морального впливу на процес становлення учня, набуття життєвого досвіду, здатності до прийняття рішень самостійно. Справедливість педагога являє собою міру його об’єктивності, рівня його моральності (принциповість, людяність, чесність) і виявляється в його оцінках вчинків учнів, їх ставлення до навчання, поведінки, позашкільної діяльності.
Взаємодія вчителя з учнями будується на основі взаємоповаги, на сприйнятті почуття гідності кожного вихованця. У процесі виховання вчитель знайомить учнів з основами моралі, критеріями моральних оцінок, можливостями свободи вибору морального вчинку і мірою відповідальності. Педагогічний такт вчителя віддзеркалює його мораль у його взаєминах з учнями. Шанобливе ставлення до вихованців, вимогливість, врівноваженість, принциповість, уважність і чуйність є запорукою виховання творчої особистості.
1.2 Відносини учитель – батьки
У процесі виховання всебічно-розвинутої особистості необхідність співробітництва педагога з батьками учнів являє собою значний педагогічний фактор, який має вплив на формування моральних принципів учнів. Сімейне виховання накладає відповідний відбиток на формування моральності дитини і до школи дитина йде з певним ставленням до оточуючого. Вчитель повинен знати які уявлення вже сформувалися в дитини і в яких умовах вони формувалися. Тому необхідно налагоджувати взаємно конструктивний контакт з батьками учнів для успішного виховання учнів. Дошкільний досвід дитини є різний, тому моральні відносини між вчителем і батьками повинні будуватися з метою коригування відхилень моральних норм дитини. При такому поєднанні тільки порозуміння, взаємна турбота здатна коригувати моральність учня.
В нинішній час відносини вихователів і батьків являють собою проблему. Засоби масової інформації певним чином висвітлюють педагогічну інформацію і з боку сімї іде процес «виховання» вчителя як йому треба виховувати їхню дитину. Різний рівень компетентності в навчально-виховному процесі перешкоджає встановленню взаємин. Тут визначальним повинна бути моральна свідомість і моральна відповідальність вчителя перед батьками учнів за результати навчання і виховання їхньої дитини батьків. Сімя повинна бути важливим джерелом формування моральності дитини. При взаємодії «вчитель-батьки учнів» виявляється оптимальний варіант формування морально-психологічних установок учня.
1.3 Відносини учитель-педагогічний колектив
Морально-педагогічний стан колективу є симбіоз індивідуальних морально-педагогічних образів вчителів. Моральні відносини всередині колективу складаються таким чином, щоб колектив був єдиним суб’єктом педагогічної діяльності. Окремий педагог повинен усвідомлювати свою відповідальність, мати необхідний авторитет, бути шанованим колегами, робити свій внесок до спільної справи колективу. Щоденна праця повинна відбуватися в атмосфері доброзичливості, співробітництва, колективної відповідальності за кожного вихованця.
Фахове вдосконалення кожного вчителя підвищує якість навчально-виховного процесу, а загальноприйняті моральні стосунки в колективі сприяють згуртовуванню педагогічного колективу як єдиного цілого. Високий моральний рівень та інтелект людей з різним віком і досвідом, спеціальностями і педагогічними поглядами, об’єднаних одним загальним педагогічним завданням спроможний функціонувати для виконання єдиної мети – виховання всебічно розвинутої особистості.
ІІ. Норми педагогічної моралі
Моральна діяльність педагога окреслює такі норми взаємовідносин між вихователем та учнем, які сприяють формуванню і розвитку творчої особистості з почуттям власної гідності. Це накладає певні вимоги щодо поведінки вчителя від найбільш загальних до конкретних. Найважливіша умова позитивного впливу вчителя на учня – це поєднання вимогливості і довіри до нього. Моральна норма являється вирішальним регулятором при формуванні у педагога ціннісно-орієнтаційної свідомості і є узагальнювальним критерієм оцінки світоглядних поглядів і переконань.
Моральна норма не розглядається як чинник, що обмежує свободу поведінки, а залежить від характеру суспільної моральної свідомості раціональності та доцільності. Визначення вчителем співвідношення об’єктивності моральної норми і його внутрішньої суб’єктивної оцінки формує стан його моральної культури. Невідповідність сприяє до подальшого самовдосконалення і самовиховання. Оцінювальне ставлення вчителя спирається на життєвий та педагогічний досвід, на розвинуте логічне мислення, що дає більшу об’єктивність ніж сприйняття за допомогою почуттів.
Вирішення проблем співвідношення особистих та громадських інтересів в його моральній свідомості передбачає певні поступки особистого перед моральними нормами. Поєднання внутрішніх моральних норм і зовнішніх моральних вимог формує якості вчителя в рамках певного морально-нормативного механізму формування культури поведінки вчителя. Морально-нормативний механізм сприяє вирішенню цілей і завдань навчально-виховного процесу для формування в соціум належно вихованої молоді, а подальше вдосконалення морального виховання учнів сприяє вихованню морально свідомої учнівської молоді. Усвідомлення вчителем соціально-культурної сутності моральних норм сприяє оптимізації навчально-виховного процесу і підвищенню регуляції поведінки учня.
Дотримання загальнолюдських гуманістичних моральних норм сприяє розвитку в особистості належних доброзичливих стосунків між вчителем та учнем. Добросовісне виконання вчителем своїх виховних функцій сприяє вирішенню різних проблем у суспільстві, які виникають як наслідок недостатнього виховного впливу на молоду людину,що в свою чергу потребує усвідомлення педагогом покращення рівня виховання. Моральні норми визначають основні моральні обов’язки вчителя по відношенню до учнів. В загальному регулювання педагогічної діяльності в моральній площині здійснюється в певній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми-рамки, норми-зразки:
1. Норми-заборони. Ці норми обмежують деякі моральні прояви і не дозволяють вчителю принижувати гідність учня, ставитися до нього лише як до об’єкта виховання забуваючи про людську гідність. В таких випадках вчитель не зовсім усвідомлює свою моральну поведінку і не завжди поступає у відповідності до вимог моралі. Іноді вчитель стає нестриманим у своїх діях, що може призвести до вчинення аморальних дій стосовно учня.
2. Норми-рамки. На відміну від норм-заборон, які виконують примусову функцію стосовно дій вчителя, норми-рамки визначають межі допустимої вільної дії вчителя, виконують спонукальну функцію обов’язку. Вони переважно містяться в нормативних документах як вияв суспільної потреби для упорядкування поведінки людей у суспільних відносинах, особистому житті ( будь чесний, справедливий, шануй гідність іншого, не чини зла і т.д. ). Які б зміни не відбувалися в суспільстві і не змінювалися стандарти життя норми-рамки завжди залишатимуться визначальними в педагогічній діяльності вчителя стосовно учня.
3.Норми-зразки. Це є ідеалізація майбутньої поведінки для її практичного втілення. Ці норми віддзеркалюють систему уявлень про найвищі людські якості моральної поведінки. Досягнення такої регуляції моральної поведінки вчителя в педагогічній практиці є прояв найвищого професіоналізму вчителя, є еталоном його етичних обов’язків перед соціумом, педагогічним колективом, перед учнями.
Покликання вчителя зобов’язує виконувати норми педагогічної моралі в будь-яких ситуаціях по відношенню до своєї праці, задає загальний напрям його поведінки. Щодо оцінки діяльності вчителя застосовують не тільки основні мірила моральних цінностей – уявлення про добро і зло, справедливість і честь, чесність і гідність, а й такі категорії як професійний педагогічний обов’язок, педагогічна справедливість, педагогічна честь, педагогічний авторитет, які обумовлені специфікою професійної діяльності.
ІІІ. Категорії педагогічної етики
Розглядаючи педагогічну справедливість як категорію мірила об’єктивності вчителя, рівня його етичної вихованості ( принциповість,справедливість, людяність ), можна характеризувати його оцінку вчинків учнів, їхнього ставлення до навчання . Педагогічна справедливість характеризується зворотною реакцією учнів на визначення міри об’єктивності з боку вчителя по відношенню до дій учнів. Визначення міри об’єктивності напряму залежить від педагогічної зрілості вчителя.
Важливою категорією педагогічної етики є професійний педагогічний 
обов’язок  вчителя. В ньому сконцентровано вимоги суспільства до вчителя як до особи, яка наділена певними професійними обов’язками, яка повинна виконувати певні професійні функції: вибудовувати моральні стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі. Педагогічний обов’язок являється об’єктивною необхідністю на вирішення проблем і потреб суспільства по вихованню підростаючого покоління. Це накладає особливі вимоги на педагога постійно вдосконалювати і поповнювати свої професійні знання, постійно підвищувати педагогічну майстерність. Цей обов’язок вимагає творчого ставлення вчителя до своєї праці, що продиктовано необхідністю поважного й вимогливого ставлення як до учнів, до їхніх батьків, колег по роботі , уміння достойно вирішувати складні проблеми, конфлікти й інші негаразди шкільного життя.
Категорія професійної честі в педагогіці є мірилом суспільної оцінки професійних якостей вчителя які виявляються в процесі навчання. Усвідомлення педагогом індивідуальної честі й особистої гідності в між особистих стосунках наближає вчителя до стандарту ідеалу педагога, породжує суспільне визнання його як шанованої людини за його моральні заслуги та якості. Вчительська честь являє собою суспільну оцінку його реальних професійних якостей.
Однією із найважливіших моральних категорій є педагогічний авторитет вчителя, завдяки якому вчитель виконує регулятивну функцію поведінки учня. Авторитет вчителя напряму визначається глибиною його професійної підготовки, його знаннями, ерудицією, його педагогічною майстерністю, його ставленням до виконання своїх обов’язків. Це є своєрідна форма дисципліни, за допомогою якої авторитетний вчитель впливає на моральний стан учнівського колективу, формує в учнів ставлення до іншої людини як до особистості.
ІV. Педагогічний такт
Тактовна поведінка вчителя в залежності від ситуації в будь-якому випадку полягає в передбаченні наслідків,вмінні своєчасно коригувати ситуацію, вибирати відповідний тон і поведінку. Все це повинно бути професійно усвідомлено, з почуттям обов’язку і відповідальності. Суть педагогічного такту полягає в тому, що вчитель повинен певною мірою мати відчуття дозування тієї чи іншої дії, вибирати найбільш оптимальний шлях до вирішення поставленої мети.
Це є постійний творчий пошук правильно орієнтуватися в складних взаєминах в учнівському колективі, серед колег. Тактовний учитель постійно знаходиться в діалектичному протиріччі поглядів на процеси виховання і своєчасно, а основне безконфліктно вирішує всі питання, що виникають в процесі педагогічної діяльності.
V. Соціальна позиція педагога
Найважливішою вимогою яка ставиться до вчителя з боку системи освіти є соціальна позиція, яка визначається системою інтелектуальних, емоційних, психологічних, вольових якостей під час професійної діяльності, відносинами у суспільстві. Ця позиція є результатом взаємодії особистісних якостей вчителя ( його світогляд, ідеали, ціннісні орієнтації, його мотиви і цілі, внутрішні переживання) з вимогами які пред’являє йому суспільство при наданні статусу вихователя. Ця позиція не є сталою, а постійно йде процес осмислення і переорієнтації системи поглядів, переконань паралельно зі зростом професійної майстерності вчителя. Тут визначальними є характер, типологічна особливість ( сангвінік, меланхолік, флегматик, холерик), темперамент які виступають як джерела активності при виборі педагогом позиції в певній ситуації. В залежності від вибору соціальної позиції формується професійна позиція вчителя, відповідно до якої педагог може виступати в якостях інформатора, порадника, натхненника, друга, а також із позиції яка може давати негативний результат від вибраної позиції, наприклад диктатора, з результатами свавілля і несправедливості, неповаги до особистості учня.
VІ. Вимоги до педагога
Професія вчителя передбачає не лише трансляцію знань і виробленню вмінь в учнів, а й високу місію створення суспільно свідомої особистості. Відповідно до цього діяльність вчителя повинна бути направлена на безперервний професійний розвиток і самовдосконалення для ведення повноцінної педагогічної діяльності. Основу професіоналізму вчителя складає його науково-теоретична і практична компетентність, готовність фізіологічно, фізично, психологічно вести педагогічну діяльність.
Підвищені вимоги до особистості педагога визначаються специфікою професії вчителя, який повинен синтезувати в собі розум, почуття, відчуття, сприйняття, уяву і здатність розподіляти увагу. Він повинен володіти комунікативними здібностями, мати академічні знання, невимушено володіти дидактичними методами, організаторськими здібностями. Вчитель повинен мати високі загальнолюдські якості, вміти володіти індивідуальними психологічними особливостями, вміти втілювати в практичній діяльності загально педагогічні ( інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі, орієнтаційні), загально трудові ( конструктивні, організаторські, дослідницькі), комунікативні ( спілкування з людьми різних вікових категорій), самоосвітні ( систематизації і узагальнення знань і їх застосування при вирішенні педагогічних завдань і отриманні нової інформації).
Найголовнішим у професії вчителя повинна бути любов до дітей. Ця якість є передумовою самовдосконалення професійно-педагогічної діяльності вчителя. Основою педагогічної діяльності вчителя є інтерес вчителя до своєї професії. Позитивне емоційне відношення до дітей, до батьків, до колег в цілому виражає покликання, яке зростає з усвідомлення здібності до педагогічної справи. Педагогічне покликання стверджується в процесі накопичення вчителем теоретичного і практичного досвіду, викликає захопленість діяльністю і переконаність в своїй придатності до неї.
К.Д.Ушинський писав: « Найголовніша дорога людського виховання є переконання, а на переконання можна діяти тільки переконанням. Всяка програма викладання, методу виховання, яка б добра вона не була, що не перейшла в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили насправді. Найпильніший контроль в цій справі не допоможе. Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплотою його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили»
Висновок
Характер етичної поведінки вчителя тісно пов’язаний з його моральними цінностями і має нести в собі безконфліктність як визначальну рису незважаючи на складність взаємин. Педагог повинен налагодити тісний контакт як з учнівським колективом так і з батьками у співдружності з якими легше вирішуватиметься проблематика виховання.
Самим оптимальним варіантом є середовище « школа – сімя – громадськість», в якому можливий комплексний підхід до виховання учнів. Постійна зміна суспільних пріоритетів вимагає від учителя більш якісно і відповідально підходити до формування особистості учня.
Вчитель повинен з усією відповідальністю мати індивідуальний підхід до кожного учня і ненав’язливо формувати у свідомості дитини ті моральні цінності які він сповідує. Це все накладає на педагога дуже велику відповідальність тому, що він практично формує громадянина, який в подальшому адаптується в соціум.
Діяльність вчителя, його висока моральність, його громадська позиція, його знання й досвід віддзеркалюватимуться у його вихованцях і він бачитиме плоди своєї діяльності. Усвідомлення вчителем вимог і завдань, що стоять перед школою створює позитивне підґрунтя для поєднання особистих і громадських інтересів в моральній свідомості вчителя. Це є принциповою вимогою при організації навчально-виховного процесу.
Вся діяльність вчителя повинна відбуватися з почуттям високої свідомості і відповідальності обов’язку вчителя формувати моральну культуру особистості учня. Отже, педагог повинен мати такий рівень педагогічної культури, який відповідає вимогам тих завдань, що він вирішує у справі виховання.


понеділок, 6 лютого 2017 р.

Соборна Україна:від ідеї до життя

День 22 січня 1919 року ввійшов до національного календаря, як велике державне свято – День Соборності України. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки.
Мабуть, не випадково вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності
Саме цій знаменній події і був присвячений тематичний вечір «Соборна Україна: від ідеї до життя», який був проведений 24 січня у бібліотеці із учнями гуртожитку ВПУ№25 м. Хмельницького, присвячений  історичному  значенню - Акту возз’єднання Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Бібліотекар Романова Л.І. та вихователь Обертюк Н.І. підготували цікаву та змістовну  розповідь до Дня Соборності України та ознайомили учнів  про часи становлення України як єдиної, соборної держави з метою виховання у дітей патріотизму, поваги до історичного минулого народу України, пропагування ідеї єдності, спільності історичної спадщини. Акцентувалась увага на історичних фактах, що передували злуці, на об’єднавчому русі, який наприкінці 1918- початку 1919 року охопив майже всю Україну. Учні  підготували коротку літературно-художню розповідь про урочисте святкування об’єднання УНР і ЗУНР, читали вірші.На тематичному вечорі демонструвалась історико-літературна книжкова виставка «Задзвонили срібні дзвони в Україні», література якої висвітлювала цю історичну подію України.
Задзвонили срібні дзвони в Україні,
Аж по світі по широкім стало чути:
«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині
Навік-віки Україні вільній бути!».
Зашумів відвічний Київ прапорами,
Розлилась народу повідь по Подолі,
На майдані, на Софійськім, з корогвами
Зустрічала Україна свято волі.
Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.

В.Переяславець



понеділок, 21 березня 2016 р.

До Дня народження Т.Г. Шевченка «Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря»

 Україна – це Т.Г. Шевченко. Шевченко – це Україна. Ім’я Шевченка-Кобзаря  має нині у багатьох із нас збудити совість і сумління українця, адже у нього ми маємо учитися  найсвятішої любові . Це ім’я знайоме кожному з нас ще змалечку. Кожен народ має своїх геніїв. Тих, доля яких нерозривно пов’язана з долею народною, тих, чиїми  устами говорить увесь народ, тих, талант яких, як і любов до людей і до своєї батьківщини, є невичерпними. І саме ця незгасима любов робить їх безсмертними.
Про велику й справді геніальну людину, діяльність якої є величавою поемою, згустком великої трагедії мільйонів гноблених, про одного з найбільших велетнів світової історії розповідали учні гуртожитку ВПУ№25. Доказом поваги та вшанування пам’яті поета та підтвердженням того, що наші учні талановиті,і було проведено читання віршів великого поета. Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читання творів поета допомагають  осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

  І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

четвер, 17 березня 2016 р.

Розпочав роботу кіноклуб «25Кадр» чи Увага! Мотор!

            В рамках проекту клубів за інтересами на початку лютого 2016 року  в бібліотеці  Хмельницького вищого професійного училища №25  відбулося урочисте відкриття кіноклубу «25Кадр». Ініціаторами створення кіноклубу стала творча група у складі учнів училища – представників учнівської Ради гуртожитку. Модератори клубу  учні:  Юрій Навроцький і Ольга Мельник. Організаційний комітет очолили вихователь гуртожитку Вигоняйло Анастасія Валеріївна та Богдан Вишневський. Роботою клубу керує бібліотекар училища Романова Л.І.
             Це один із кроків розвитку бібліотеки і використання нею різноманітних форм діяльності, що є гідною відповіддю на виклики сьогодення, адже сучасна бібліотека повинна бути актуальною для сучасних читачів та їх потреб.

            Діяльність клубу припускає зустрічі істинних шанувальників кіномистецтва для перегляду й колективного обговорення шедеврів світового та документального кіно, науково-популярних фільмів, телевізійних програм, спортивних матчів. Сценарій засідання кіноклубу включає три традиційні форми дії: теоретичну частину(анонс), перегляд фільму (програми) і його обговорення.  Кіноклуб - не лише можливість подивитися фільм (програму), але так само дискусійний центр, місце куди приходять, щоб приєднатися до відкритих дискусій, до ідеї свободи самовираження, свободи обміну думками і подумати про ті проблеми, які з цим пов'язані. 
    




     Саме напередодні свята всіх закоханих –дня Святого Валентина і розпочав свою роботу Клуб «25Кадр». День св. Валентина настільки вже ввійшов у щорічний календар кожного, що за спробу підважити «необхідність» його святкування, мабуть, вважали б «ворогом народу». Зрештою, можливо, і немає потреби сприймати це свято негативно, просто слід його дещо переосмислити, очистити від окремих негативних тенденцій, а сприймати і переживати як справді християнське свято Любові.
   Просто в сучасному  світі дуже часто підмінюється справжня любов тимчасовим захопленням, корисливими стосунками, чи взагалі зводиться лише до сексуального задоволення. Дуже важливо зрозуміти, що такі миттєві захоплення чи задоволення пристрастей ніколи не зроблять нас по-справжньому щасливими, натомість комусь можуть принести великий біль.     Справжня любов ніколи і ні до чого не змушує, вона завжди може відпустити, якщо так «другій половинці» буде краще.  Тобто суть справжнього кохання, в першу чергу, не у власному задоволенні, а навпаки – в намаганні ощасливити кохану людину. Такий принцип Любові загалом і стосунків двох закоханих осіб зокрема. Саме про це і говорилось на засіданні клубу.
       Першою картиною, яка відкрила роботу клубу, стала стрічка режисера Ніка Кассаветіса «Щоденник пам’яті». Романтична історія кохання сільського хлопця та дівчини з міста, які зустрічаються одного літа, ще в своїй юності. Саме цього літа вони закохуються один в одного. Але батьки Еллі проти кохання їхньої єдиної дочки з сільським "нікчемою" та розлучають їх… Цікавий сюжет та захоплюючі момети на екрані не залишили байдужими нікого.



     Хочеться наголосити на тому, що на усі покази кіноклубу вхід вільний. Чекаємо вас!.